Шановні пані та панове!

Сьогодні ми говоримо про одну з найжахливіших трагедій українського народу, про жертв та наслідки Голодомору.
У 1932-33 рр. штучно організований сталінським режимом геноцид мав лише одну мету – знищити український народ.
До Голодомору українське селянство продовжувало здійснювати спроби боротися з радянською владою. Тільки у період з лютого по квітень 1930 року в Україні відбулося понад 1700 селянських повстань.
7 серпня 1932 року СРСР було прийнято т.зв. «Закон про п’ять колосків», суть якого полягала в тому, щоб не тільки відібрати в українців всю їжу, а також тих, хто працював у радянських колгоспах і взяв собі хоч кілька колосків, щоб їх діти не померли з голоду, розстрілювати на місці.
Крім того, було заборонено людям покидати голодуючі села. Щодо всієї України було введено продовольчу блокаду. Вся країна була перетворена у концтабір, з якого Червона Армія не дозволяла людям нікуди виїжджати.
Тільки уявіть, що у період з квітня 1932 року по листопад 1933 року, за 17 місяців або 500 днів Україна втратила живими і ненародженими 10 мільйонів людей. Навесні 1933 року, коли був найбільший голод, щохвилини від голоду гинуло 17 осіб, кожної години – 1000, а щодня – майже 25 000.
Людей вбивали лише тому, що вони були українцями. Постраждали від цього нелюдського злочину переважно Харківська та Київська області, але також вся Східна, Північна, Південна та Центральна Україна. Вмираючих людей часто кидали живими до масових могил. А до їхніх осель часто заселяли переселенців з Росії.
У результаті геноциду та етнічної чистки, як я вже зазначала, Україна втратила майже 10 мільйонів людей, а також було змінено її етнічний склад.
Метою радянського режиму, як і сьогодні режиму Путіна, було підпорядкувати Україну, щоб зруйнувати її здатність до протистояння.
Спочатку вони знищили селянство, яке завжди було охоронцем традицій. У 1937 році значна частина української інтелігенції була знищена в Сандармоху. Вони сподівалися, що завдадуть шкоди українському народу настільки, що він вже більше не зможе відновитися.
Але як тоді, так і зараз вони нас недооцінили.
Під час Голодомору Сталін встиг завдати такої шкоди нашому народу, бо світ мовчав.
Про російську агресію всі знають, говорять і наша робота полягає в тому, щоб не дозволити нікому забути, щоб ми не залишилися у ситуації, як у 1932-33 роках.
Не визнавати Голодомор - це так само, як не визнавати Голокост.
Я хотіла б подякувати угорському парламенту за те, що у 2003 році він визнав цю трагедію, геноцид українського народу.
Я хотіла б подякувати Речнику української меншини пані Брігітті Суперак, що сьогодні ми тут зібралися вшанувати 85-ту річницю трагедії, Голові Державного самоврядування українців Угорщини пану Юрію Кравченкові, усім представникам української меншини, бо вони не дають світу забути про наші жертви. Особлива подяка Голові Товариства української культури в Угорщині Ярославі Хортяні, яка ініціювала визнання Голодомору парламентом Угорщини у 2003 році. Дякую усім, хто тут присутній, і хто не присутній, але я знаю, що він нас підтримує.
Поки ми разом і пам'ятаємо, ми маємо майбутнє.
І коли Ви думаєте про Голодомор, уявіть собі 10 мільйонів жертв.
Уявіть собі країну мертвих з чисельністю населення, як Угорщина, які тепер дивляться є з неба і просять нас не дозволити спробам Сталіна у 1932-33 рр. знищити український народ, які сьогодні намагається реалізувати Путін, бути успішно реалізованими.

,