На початку весни цього року російський Газпром відмовився постачати газ в Україну та заявив про намір розірвати контракти з українським Нафтогазом як на постачання, так і на транзит газу. Ситуація стала ремейком того, що Москва уже раз продемонструвала взимку 2009 року, – використання енергетики як зброї для політичного шантажу.

Підписані у 2009 році, коли Росія припинила поставки газу до України та ЄС, українсько-російські контракти на постачання та транзит газу містили низку положень, які не відповідали не лише інтересам України, а і загалом ринковим принципам. У 2014 році обидві сторони звернулися до Стокгольмського арбітражного суду щодо цих угод. 22 грудня 2017 р. Стокгольмський арбітраж виніс рішення щодо угоди про поставки газу, а 28 лютого цього року – щодо транзиту.

Рішення щодо поставок газу передбачає, серед іншого, відміну принципу take-or-pay; зменшення до 4 млрд. куб. м. річних обсягів газу, що обов’язково повинні бути закуплені Україною в Росії; приведення формули обрахування ціни на газ у відповідність до європейської практики. Рішення щодо транзиту газу передбачає компенсацію Газпромом Нафтогазу збитків за невиконання своїх зобов’язань  щодо обсягів транзиту. За підсумками двох рішень Газпром має заплатити Нафтогазу 2,56 млрд. дол. США.

26 лютого Газпром виставив Нафтогазу рахунок на передоплату для поставок газу в березні, який того ж дня був нами оплачений.

Вранці 1 березня, за хвилини до моменту, коли мали розпочатися поставки газу, Газпром повідомив Нафтогаз про свою відмову від поставок і повернув здійснену передоплату. Як причина була названа відсутність підписаного Додатку до Угоди про постачання газу. Прикметно, що робота над цим Додатком велася з початку року. Нафтогаз підписав і направив Газпрому підписаний примірник Додатку в середині лютого. При цьому Газпром неодноразово наполягав, що цей Додаток не є необхідним для початку закупівлі російського газу Нафтогазом для виконання припису Арбітражу про придбання визначених обсягів газу, якщо буде здійснена передоплата.

2 березня Газпром продовжив порушувати свої контрактні зобов'язання з забезпечення тиску на вході в ГТС України.

Такі дії Газпрому стали брутальним порушенням як угод з Нафтогазом, так і рішень Стокгольмського арбітражного суду. Беручи до уваги, що вони були здійснені, як і в 2009 році, в період холодів в Україні та Європі, єдиною очевидною метою Москви було вкотре використати енергетичну зброю, щоб показати Київ ненадійним транзитером і підірвати нашу взаємодію з західними партнерами.

Але цього разу Київ уже був готовий до такого розвитку подій.

У відповідь на дії Росії Уряд України запровадив надзвичайні заходи економії; поінформував Європейську Комісію для задіяння механізму раннього попередження, як це передбачено Угодою про асоціацію, і висловив готовність до тристоронніх переговорів у форматі ЄК-Україна-РФ щодо ситуації, яка склалася. Для компенсації неотриманого від Газпрому газу Нафтогаз уклав угоду про додаткові поставки газу з польською PGNiG. Ми активно взаємодіяли і з іншими нашими західними партнерами – Угорщиною та Словаччиною – в рамках забезпечення реверсу газу з Європи.

В результаті таких злагоджених дій уже 3 березня ситуація була повністю стабілізована.

Заява Газпрому про початок процедури розірвання контрактів з Нафтогазом на постачання та транзит газу, враховуючи, що таке розірвання не може бути здійснено відповідно до положень цих документів в односторонньому порядку, також має на меті примусити Україну та Захід грати за російським сценарієм. Скасування угод може здійснюватися або за згодою сторін, якої немає, або ж за рішенням Стокгольмського арбітражного суду. Було би логічним перед зверненням до нього виконати вже ухвалені Стокгольмом рішення.  

Україна не один раз говорила про те, що енергетика була і залишається для Кремля політичною зброєю. Відтак, будівництво нових газопроводів для постачання російського газу жодним чином не може розглядатися як «суто економічний проект». Росія матиме можливість у будь-який момент перекрити постачання і по Північному потоку-2 і по Турецькому потоку, як вона це робила у 2009 року і як вона спробувала це зробити зараз. Це привід ще раз замислитися над надійністю Росії як постачальника. Чи варто давати Москві ще одну зброю в руки, будуючи газопроводи в обхід України, яку вона поверне не лише проти Києва, а і матиме можливість використати проти країн ЄС? Чи варто вкладати гроші в нові газопроводи, знаючи, що потужність української ГТС становить 142 млрд. куб. м. на рік, з яких минулого року було використано лише 93.5 млрд. куб. м? Єдина логічна і вірна відповідь – об’єднати наші зусилля у питанні модернізації та спільної експлуатації української ГТС. Україна вже не раз довела, що є надійним партнером. І ми ним залишимося. Ситуація, яка зараз була спровокована Газпромом, потребує вірних висновків. Сподіваюся, що разом ми їх здатні зробити.