Два дні в історії

28 і 29 вересня відбулися дві події, які, на перший погляд, абсолютно не пов'язані між собою, але насправді мають глибоко символічний зв’язок.

28 вересня в Гаазі міжнародна Спільна слідча група під керівництвом Нідерландів та за участю України, Малайзії, Австралії, Бельгії представила результати кримінального розслідування щодо збиття літака Малайзійських авіаліній рейсу МН 17 над територією України 17 липня 2014 року, внаслідок якого загинуло 298 невинних людей. Слідчі дійшли до однозначного висновку, що літак був збитий з непідконтрольної Україні території на сході країні. І збитий він був російським зенітно-ракетним комплексом «Бук», який завезли на територію України з Росії і після скоєння злочину відправили назад до Росії. Наразі слідчі ще не змогли встановити конкретні імена тих, хто керував ракетною установкою. Але не можна не погодитися з коментарем депутата Європарламенту Ребекки Хармс, яка влучно зазначила, що в Росії немає приватних Буків,  а отже і відповідальність за злочин має нести держава, а не просто громадяни, які натиснути на спускову кнопку.

29 вересня в Україні вшанували пам'ять жертв Бабиного Яру, трагедії, що трапилася 29-30 вересня 1941 року, коли фашисти знищили за два дні 34 тисячі невинних громадян. Пізніше, протягом окупації Києва, число жертв Бабиного Яру сягнуло 100 тисяч. Страшна цифра, за якою стоїть одна з найбільших трагедій людства.

Перша подія пов'язана з російською агресією на сході України, друга - з окупацією Києва фашистами під час другої світової війни. 14-й і 41-й рік. Обидві цифри вже закарбувалися болем в історії України. Ніби вирізані ножем на тілі нашої держави вони віддзеркалюються одна в одній, 14-41.

Що ж спільного між ними, окрім цієї темної магії цифр?

В обох випадках гинули невинні люди. Представники різних національностей, діти і старі, чоловіки і жінки.  Всі вони стали жертвами бажання господарювати на чужій землі, бажання до безмежної влади та політичних амбіцій. І в обох випадках агресор розраховував на безкарність.

Злочини фашизму були засуджені на Нюрнберзькому процесі.

Притягнення до відповідальності усіх винних у збитті літака ще попереду. Звичайно, найефективнішим було б створити міжнародний трибунал під егідою РБ ООН. Попри широку міжнародну підтримку цієї ідеї, Росія стала свого часу єдиною країною, яка ветувала резолюцію РБ ООН про створення такого трибуналу. То ж пошук механізму притягнення винних у катастрофі до відповідальності триває. Але, як вчить історія, злочин без кари не залишиться.

А ще історія вчить тому, що найбільшу ціну – ціну людських життів – доводиться платити за потурання агресору, за намагання зрозуміти його мотиви, що лише розпалює його апетит.

Насправді, сьогодні, як ніколи, важливо винести уроки з трагічних сторінок історії – як більш віддаленої, так і зовсім нової. Не можна заплющувати очі на порушення міжнародного права і агресію однієї країни проти іншої навіть тоді, коли країна-порушник є одним з п»яти постійних членів Ради Безпеки ООН, а отже несе особливу відповідальність за дотримання міжнародного права. Не можна забувати ні про жертви Голокосту та Другої світової війни, ні про жертви збитого Малайзійського літака, ні про 10 000 загиблих на сході України внаслідок російської агресії, ні про анексію Росією Криму.

Пам’ятати уроки минулого і протистояти їх повторенню – це те, що може зробити кожен з нас, щоб сьогоднішній агресор був покараний, щоб Україна змогла відновити територіальну цілісність і мир на своїй території і щоб ми всі відновили впевненість у верховенстві права і справедливості.