Неофіційний переклад з угорської мови
„Віддати Україну на поталу агресору – легко, але чи вірно?”
Любов Непоп, нещодавно призначений Посол України в Угорщині у направленій на адресу „Індексу” публікації реагує на інтерв’ю з Дюлою Будаї.
Нещодавно Європейський Союз продовжив санкції проти Росії за невиконання Мінських домовленостей. Рішення було підтримане всіма державами-членами ЄС. Водночас, з вуст окремих політиків і надалі продовжують лунати думки щодо неефективності чи навіть непотрібності санкцій.
Обґрунтування можна почути різні.
Перше – це економічні втрати, які несе європейська економіка. Відразу хочу зазначити, що втрати ці не від санкцій, а від російського ембарго. А говорячи, що «ембарго – це реакції на санкції», слід пам’ятати, що першою все ж таки почала Росія, порушивши міжнародне право та анексувавши Крим, а після цього ще й розпочавши агресію на сході України, наводнивши її своїми військовими та зброєю.
Другий аргумент, який лунає для обґрунтування ідеї зняття санкцій, – криза носить політичний характер і вимагає політичної відповіді. Російські військові в Донбасі, російська зброя, Бук, яким збили Боїнг МН17, – це далеко не політичні методи. Якщо все ж таки хтось їх вважає політичними, то за цією логікою санкції мали би бути замінені прямою військовою підтримкою на адресу України.
Третій аргумент, який звучить досить цинічно, - санкції – це метод тиску на Росію, а тиснути треба було би ще і на Україну. Відразу виникає питання: тиснути, щоб ми відмовилися від частини своєї території? Тиснути, щоб ми дозволили іншій країні контролювати цю територію, надавши їй право вето на всі наші рішення? Тиснути з тим, щоб ми провели місцеві вибори фактично в умовах окупації і зробили вигляд, що все це відповідає принципам демократії? Чи ж тиснути з тим, щоб ми амністували абсолютно всіх, хто безжально вбиває наших співвітчизників і хто так само безжально збив два роки тому літак Малайзійських авіаліній і відібрав життя у майже 300 громадян інших каїн?
Насправді, зрозуміти роль санкцій і їхню значимість досить просто, якщо називати речі своїми іменами.
Україна є жертвою агресії. Не йдеться про український конфлікт чи про громадянську війну. Йдеться про збройну російську агресію проти України та про незаконну анексію частини нашої території.
Санкції діють. Так, така вже специфіка економічних важелів впливу, що дія їхня є не настільки швидкою, як того хотілося б. Дійсно, Мінські домовленості ще й досі не виконані. Продовжуються обстріли і гинуть не лише наші військові, а і цивільні громадяни. Гинуть діти. Але те, що зупинений наступ, - це теж результат. І санкції тут відіграли і продовжують відігравати свою роль.
І декілька слів про втрати від санкцій.
По-перше, не все можна виміряти грошима. Люди, які вийшли у 2013 році на Майдан в Україні, зробили це, щоб вибороти своє європейське майбутнє. За це гідне майбутнє люди продовжують і далі боротися, захищаючи свою батьківщину і гинучи за неї. І життя свої вони віддають в першу чергу за те, щоб в їхній країні люди жили вільно, щоб мали змогу самостійно визначати майбутнє своєї держави. За це у 1956 році боролися і угорці. То ж впевнена, що саме тут, в Угорщині, прагнення українців до свободи будуть особливо зрозумілими. Хтось і тоді вважав, що у відповідь на танки треба було знайти політичне рішення і що Європі не потрібно втручатися чи ж виступати арбітром у суперечці з Радянським Союзом. Про наслідки ми добре пам’ятаємо.
Так само не можна виміряти економічними категоріями важливість цінностей, на яких побудований Євросоюз. Сьогодні нам потрібно, можливо більш, ніж будь-коли, знайти в собі сміливість називати речі своїми іменами і шукати на них не легші, а правильнішівідповіді. Легша відповідь – відмовитися від підтримки України та віддати її на поталу агресору. Але чи вірна вона? Чи сама Європа змогла б залишитися тією спільнотою цінностей, якою вона зараз є, зрадивши саму себе? Легше відмовитися від санкцій навіть при відсутності прогресу у виконанні Мінських домовленостей. Але чи вірно? Чи не краще було би у відповідь на російське ембарго більшу увагу приділити пошуку інших ринків, не зраджуючи своїм принципам? Думаю, що відповіді очевидні.
І трохи про Україну та Угорщину. Дві країни мають не лише спільний кордон. Нас поєднує не тільки 150-тисячна угорська меншина в Україні і 6-тисячна в Угорщині. Обидва народи вистраждали свою свободу і надзвичайно її цінують. Бути гордим за свій народ, шанувати його спадщину і щиро плекати його надбання – це те, що притаманно як українцям, так і угорцям. Ми близькі ментально: здатні розуміти біль іншого, допомагати у вирішенні його проблем і підтримувати тоді, коли в цьому є найбільша потреба. Переконана, що ці риси є важливим для того, щоб вірно визначати пріоритети, розуміти, що економічні вигоди не можуть превалювати над інтересами безпеки і над європейськими цінностями. А з економічними втратами ми можемо і маємо боротися разом. Україна має родючі землі, Угорщина має сільськогосподарські технології. Тож нам є що запропонувати одне одному і допомогти одне одному і в протидії наслідкам російського ембарго.